Маркери серцевої недостатності, пов’язані з умовами пролонгованого стресу, та можливості їх корекції сучасними цукрознижувальними препаратами

Анотація

Резюме. Відомо, що при гострих та хронічних стресах часто вражається серцево-судинна система із формуванням у майбутньому серцевої недостатності. Особливого значення набуває моніторинг можливого розвитку серцево-судинних розладів у хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2), які представляють групу ризику цих ускладнень, які пов’язані з різноманітними неврологічними та серцево-судинними захворюваннями, зокрема серцевою недостатністю (СН). ЦД2 асоціюється з гіршим клінічним статусом і підвищеною смертністю від усіх причин і серцево-судинної смертності в пацієнтів із СН як зі зниженою, так і зі збереженою фракцією викиду (ФВ), порівняно з пацієнтами із СН без ЦД2. Зі свого боку, зниження ФВ є незалежним предиктором летальних і нелетальних клінічних результатів у пацієнтів із ЦД2. Найважливішими причинами СН при ЦД2 є ішемічна хвороба серця (ІХС), артеріальна гіпертензія та прямий шкідливий вплив ЦД2 на міокард. Поєднання цих порушень з особливостями змін ФВ лівого шлуночка визначає (ФВЛШ) один із трьох можливих фенотипів СН у пацієнтів, у диференційній діагностиці яких, поряд із клінічними та кардіографічними ознаками, важливу роль відіграють лабораторні маркери СН. Визначення цих біомаркерів в останні роки відкрило нову еру в галузі діагностики та моніторингу серцевої патології, який набуває все більшого поширення в рамках новітнього наукового напрямку – метаболоміки (або метаболічного фенотипування). Оцінка кількісного вмісту цих біомаркерів дозволяє скласти індивідуальну картину механізмів обмінних порушень та визначити шляхи їх корекції. Дані клінічних досліджень виділяють 3 основні біомаркери, які можна розглядати окремо або в комбінації: N-кінцевий пропептид натрійуретичного пептиду (N-проНУП), супресор туморогенезу-2 (СТ2) та білок 7, що зв’язує інсуліноподібний фактор росту (БЗІФР-7).

Метою цього огляду є аналіз значення відомих серцево-судинних біомаркерів у діагностиці СН у пацієнтів із ЦД2 та змін рівнів цих біомаркерів у процесі терапії пацієнтів, а також визначення впливу на ризик ускладнень, зокрема при застосуванні сучасних протидіабетичних засобів: інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ-2) та агоністів рецептора глюкагоноподібного пептиду-1 (арГПП-1).